Завантажити у форматі doc
Тема: Урок-засідання літературної студії на тему: «Київ і зарубіжні письменники»
Мета: познайомити учнів з творчістю письменників, життя яких пов’язане з перебуванням в Києві; допомогти осмислити філософський підтекст творів, захоплення Україною; розвивати навички виразного читання творів, вміння аргументовано висловлювати власну думку, виховувати любов до України.
Обладнання: портрети О.С.Пушкіна, А.А.Ахматової, Лескова, Рільке, М.Булгакова, Я.Івашкевича, П.Меріме, ілюстраційний матеріал до творів; тексти.
Тип уроку: урок-засідання літературної студії.
Хід уроку
І. Оголошення теми, мети та завдання уроку.
ІІ. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу.
1. Вступне слово учителя.
Прадавня руська столиця, кажуть, найближче до неба. Її називають другим Єрусалимом і одним з домів Божої Матері.
Ходити на прощу до Києва, його церков та соборів – це так природно, як дихати повітрям. Тому й не дивно, що наша столиця згадується ще у «Хроніках» ХІ століття, скажімо, у Тітмара Мерзебурського (Саксонія) та Адама Бременського, який називав Київ «суперником Константинополя».
1. Багато зарубіжних письменників писали про Київ. Сьогодні на засіданні ми зустрічаємось з деякими з них.
(Учитель звертає увагу на галерею портретів письменників.)
2. Учень-літературознавець
Олександр Сергійович Пушкін (1799-1837) перебував у Києві в лютому-березні 1821 року. Він приїхав до столиці України з Кам’янки, де гостював у родині декабристів Раєвських-Давидових. Великий поет відвідував історичні місця Києва: гору Щекавицю, Аскольдову могилу, Софійський собор та ін. Враження від побаченого втілилися у його творчості. Так, дізнавшись, що на горі Щекавиці був похований князь Олег, поет створив «Пісню про віщого Олега».
(Учениця напам’ять читає уривок з «Пісні про віщого Олега»)
Київська тематика ніби огортає поему «Руслан і Людмила», що починається та завершується саме тут, у столиці Київської Русі. Все, що пов’язано з Києвом, - чи то бучні бенкети Володимира, чи то визволення Русланом святого міста від ворогів, - позначено урочистістю, піднесеністю. Пісня шоста розповідає сама про це.
(Цитується невеликий уривок з поеми.)
Вірш «Гусар» був написаний під враженням київської зустрічі з поетом-гусаром Денисом Давидовим, героєм Вітчизняної війни 1812 року. Поезія нагадує веселу, чарівну різдвяну українську народну казку про молодого вояка, який закохався у свою київську господиню, а вона виявилася відьмою…
(Учень читає напам’ять уривок з вірша «Гусар»)
3. Учениця-біограф
Російський письменник Микола Семенович Лєсков (1831-1895) вважав Україну своєю духовною батьківщиною. Він сімнадцятирічним юнаком приїхав до Києва, до свого дядька, професора медицини Київського університету, служив тут у казенній палаті, слухав лекції в університеті, а у вільний час захоплювався архітектурними спорудами міста, храмами. 1876-го в спогадах «Дитячі роки» він писав: «…Побачив блискучий хрест Київської Печерської лаври й слідом за ним переді мною відкрилися київські висоти з усією чудовою нагірною панорамою цього мальовничого міста. Я жадібно оглядав це місце розташування й виявив, що брати Кий, Щек і Хорив мали витонченіший смак, ніж засновник Москви, боярин Кучка… Києво-Печерський пагорок – це руський Щабель на небо. Тут, біля підніжжя цих гір, що були пориті давньоруськими християнськими подвижниками, кожна людина, ніби біля підошви Сіону, стає хоч на мить віруючою…».
Притягальна сила київських пагорбів і святинь, що «вивищують, просвітляють, очищають дух», помітна у повісті М.С.Лєскова «Закарбований ангел» (1873). Герої беруть участь у будівництві «нового ланцюгового» моста, милуються Києвом: «…велике місто, на великій швидкоплинній воді, на Дніпрі… Місто стоїть на правому, крутому березі… стародавні храми, монастирі святі з багатьма святими мощами; сади густі й дерева такі, як у старовинних книгах у заставках писано, тобто гостроверхі тополі. Дивишся на все це, а самого серце ніби хто шпигає, так гарно!»
(Дует ансамблю «Дзвіночок» виконує «Пісню про Дніпро»
4. Учень-літературознавець
Оноре де Бальзак вперше у Києві наприкінці 1847 року, коли гостював в Україні у майбутньої дружини графині Евеліни Ганської. В листі до сестри автор «Людської комедії» писав: «І ось, нарешті, я побачив Північний Рим, татарське місто з трьома старими церквами, багатствами Лаври і святою Софією… А навкруги – українське степове безмежжя. Зовсім не зайве глянути хоч раз на це». Навіть Бальзак відчував себе тут прочанином: для нього Київ – святе місто, подібне до Рима – вічного міста.
Письменник був здивований тим, що кияни знали, читали шанували його, тому зустрічали дуже люб’язно. «Уявіть собі, - пише він далі тим самим адресатам, - один багатий селянин прочитав усі мої твори і щонеділі ставить святому Миколі за мене свічку. Щоб побачити мене ще раз, він пообіцяв усім слугам Евиної сестри чимало грошей, якщо вони сповістять його, коли я знову сюди приїду». Цей епізод – певний показник духовно-інтелектуального стану української столиці, що й тоді не була якимось задвірком цивілізації.
Проте не завжди Київ був для Бальзака таким приємним та лагідним містом, що викликав релігійну, духовну пошану. Пізнав письменник і його діловий, офіційний бік: весною 1850 року митець приїздив «до Києва, щоб там вписати Евеліну де Бальзак у паспорт чоловіка і видали візу на виїзд з Російської імперії». Митець був тяжко хворий, коли добував у київських департаментах потрібні документи. Згодом Бальзак поїхав з Волині, де був розташований маєток його дружини до Парижа – це була його остання подорож.
5. Бесіда-підсумок за рефератами по творчості О.Бальзака.
6. Учениця-біограф
Анна Ахматова (1889-1966), російська поетеса. Її життя пов’язане з нашою батьківщиною, зокрема з Києвом. Тут вона була з родиною ще у п’ятирічному віці, згодом, у 1906-1907 роках закінчила останній клас Фундуклеївської гімназії, у 1903-1910 роках навчалася на юридичному відділенні Київських жіночих курсів. На Хрещатику восени 1909 року вона дала згоду поету Миколі Гумільову стати його дружиною. «Вінчалися ми за Дніпром у дерев’яній церкві. В той же день Уточкін літав над Києвом, і я вперше побачила літак…» - писала Ганна Горенко. Вінчання відбулося 25 квітня 1910 року в Миколаївській церкві Микільській слобідці (тодішня Чернігівська губернія). З того часу поетеса відвідувала Київ багато разів: гостювала в матері та молодшої сестри, інших родичів.
Анна Ахматова мала намір об’єднати свої ранні поезії в окремий розділ «Предвечір’я. Першого (Київського) зошита». Цей задум не був здійснений, проте деякі вірші з нього увійшли до збірки «Вечір» (1912), яку розпочинав невеликий цикл «З першого (Київського) зошита». Таким чином поетеса вказала на місто, що мало вплив на формування її як митця. І надалі після кожного приїзду Ахматової до Києва з’являлися або записи у щоденнику, або вірші.
(Учениця напам’ять читає вірш «Древний город словно вымер…». Демонструються фото Ахматової і її чоловіка, поета М.Гумільова)
7. Учень-літературознавець
Київ – це не тільки одне з джерел творчості поетеси, це взірець вічної духовної краси. Ахматова не створила б цих поезій, якщо б її взаємини з Києвом не відповідали взаєминам святого міста з прочанкою, яка лине до нього думкою. Тому цілком природно для митця нести до Києва душу на каяття, у Софійському соборі припадати до солеї, до узвишшя перед іконостасом, де міститься улюблена ікона Софії Премудрості Божої («икона и девять ступенек на ней»). Глибока духовна єдність Києва та митця відчувається навіть у нотках із зошита: «Незвичайний Михайлівський монастир ХІ століття – одна з найдавніших споруд Росії, що побудований понад прірвою тому, що кожна прірва – безодня, отже, помешкання диявола, а храм св. Михайла Архангела – проводиря небесної раті – має боротися з сатаною… Про все це я дізналася пізніше, проте Михайлівський монастир любила завжди».
Цей храм, споруджений у 1108 році, був перлиною архітектурного мистецтва Київської Русі. Навколо Десятинної церкви, Софійського та Михайлівського Золотоверхого соборів, починаючи з ХІ-ХІІ ст., розбудовувалася столиця. Анна Ахматова серцем відчувала найсвятіші місця Києва і завжди знала дорогу до храму.
Вірші київської тематики завжди ліричні урочисті сповнені пророцтва. Адже Ахматова справді повернулася на свою прабатьківщину збірками поезій, книгами та статтями науковців, названою на її честь вулицю.
(Учень читає напам’ять вірш Ахматової «И в Киевском храме…»)
8. Учитель: Поезія Ахматової привертає увагу українських поетів перекладачів.
Прослухайте вірш Ахматової в перекладі В.Підпалого.
(Читається учнем переклад)
9. Учень-біограф
Райнер Марія Рільке (1875-1926) відомий австрійський поет, на початку червня 1900 р. прибув до Києва, де провів два тижні, а потім ще й подорожував Україною. Про подробиці російських та українських подорожей 1899 і 1900 років йдеться у статтях М.Рудницького «Русские мотивы в «Книге Часов». Наша столиця та «край чудової України» зацікавили митця настільки, що він хотів назавжди оселитися у Києві. «Він був зворушений картинами прощ, релігійних процесів, церковного служіння. Не розуміючи, яким чином, Рільке не раз раптом опинявся зі свічкою в руках у натовпі прочан. Сильне враження на нього справили святі мощі Лаври», - писав М.Рудницький. Напевно, саме це пригадалося поетові, коли він у «Книзі прощ» (це друга частина «Часослова») натхненно писав:
И мне дай, Боже, богомольцем стать –
идти к Тебе молитвенной толпой
и долею Тебе великой стать,
Ты – сад, и многотропный и живой,
Но одному идти мне что за стать?
Когда к Тебе не двинусь я толпой
кто будет знать о том? И кто тобой
изполнится?
«Часословом» (1899-1903) відкривається пора творчої зрілості митця, починається його шлях до Бога, до єдності, єднання, злиття зі світом, до філософського пізнання дійсності. Зміни у світогляді поета відбулися під впливом київських вражень. «…велична Лавра, її келії й печери, де жили анахорети, «охоплені священним безумством», як писав про них Рільке в листі до матері: натовпи поломників, переважно селян, в які він кидався, як кидаються в таємничий, невідпорно привабливий потік і, охоплений не знаним досі почуттям приєднання до «великого цілого», духовного злиття з ним, відвідував старовинні храми» - все це й дало творчу наснагу митцеві. «Книга Годин» («Часослов») – збірка молитв та псалмів – написана від імені київського чинця, який схвильовано та піднесено звертається до Бога. Науковці стверджують, якби не Київ, Рільке не створив би свого «Часослова». А ось що писав він матері влітку 1900 року: «Мамо! Я вже два тижні у Києві. Перед цим побував у Ясній Поляні, родовому маєтку Л.Толстого. Безперечно, Київ – то є найсильніші враження. Це «місто близьке до Бога». Я б хотів тут оселитися на завжди. Тут мені відкрилася «одвічна руська сутність», насамперед пам’ятки культури давнього. А які тут церкви і собори, вних багато старих картин і дорогоцінних реліквій. Подумую колись здійснити переклад перлини давньоруської літератури «Слова о полку Ігоревім». А велична Лавра, її келії… Це не передати словами…»
(Стенд «Як тебе не любити Києве мій!» розповідає про величні архітектурні споруди.)
10. Учениця-літературознавець
Михайло Булгаков (1891-1940) народився у Києві. Він став російським письменником, про те ніколи не забував, що з рідного міста він попрямував у далеку подорож життя.
1923 році з’явився нарис Булгакова «Київ – місто», де йшлося про жахливі події 1917-1920 років, коли кияни пережили чотирнадцять переворотів, «розбили три мости через Дніпро, причому Ланцюговий – ущент… із води замість розкішної споруди – гордощів Києва стирчать тільки сірі похмурі бики».
Та пам’ять Булгакова, справжнього шанувальника Києва, зберегла неповторний, величний, знадливий, знайомий з дитинства вигляд столиці: «По весні зацвітали барвою сади, одягався у зелень царський сад, сонце вдиралося в усі вікна, запалювало в них пожежі. А Дніпро? А заходи? А Видубицький монастир на схилах. Зелене море уступами збігало різнокольорового ласкавого Дніпра. Чорно-сині густі ночі над водою, електричний хрест Св. Володимира, що висить у височині…»
Погляд Михайла Булгакова на Київ «вивищує, просвітлює, очищає дух». У нього столиця мовби сяє: «Місто прегарне, місто щасливе. Понад Дніпром, що розлився весь у зелені каштанів, увесь у сонячних плямах».
Хоча нарис був написаний в іронічному дусі, на Київ цей тон не поширився. У метця зберігається ставлення до міста як до чогось дуже близького, рідного, з чим зв’язки ніколи не обірвуться. Для Михайла Булгакова та його героїв Київ залишився Містом з великої літери.
11. Учитель:
Про великі бої у Києві Булгаков написав у романі «Біла гвардія», на підґрунті якого виникла п’єса «Дні Турбіних».
Події в «Білій гвардії» відбуваються протягом незначного часу. Все розпочинається 12 грудня 1918 року (ось-ось Київ буде взято збройними силами Директорії) і закінчується на початку лютого 1919 року (от-от місто вдруге буде зайняте більшовиками). Особисті втрати героїв (смерть і похорон матері) здаються в романі тільки прологом до великих грізних подій вселенського масштабу, коли втрачається грунт під ногами, а може, губиш самого себе. В цю мить випробувань наймолодшому з героїв твору, якому байдуже було до змін влад, з’являються радісні й легкі, як сонячна куля сни… А поранене Місто, що настраждалося, мовби перетворюється на велику урочисту церкву… «Остання ніч розквітла. В другій половині її вся важка синь, завіса Бога, що огортає світ, вкрилась зірками. Схоже було, що в невимірній висоті за цим синім покровом біля царської брами служили всенощну. В олтарі запалювали вогники, і вони проступали на завісі цілими кущами й квадратами. Над Дніпром з грішної і закривавленої та снігової землі підвівся в чорну, похмуру височинь повний хрест Володимира. Здаля здавалося, що поперечне перехрестя зникло – злилося з вертикаллю і від цього хрест перетворився на гострий меч, що погрожує.
Але він не страхітливий. Все минеться. Страждання, муки, кров, голод і мор. Меч зникне, а ось зірки залишаться, коли й тіні наших тіл і справ не залишаться на землі. Немає жодної людини, яка б цього не знала».
Михайло Булгаков, син священника, добре знав і Біблію, і Храм, і шлях до нього. Тому й Київ у нього – місто Боже, «новий Єрусалим», якому і церков не треба, бо він сам – головна церква держави.
(Перегляд слайдів про Булгакова)
12. Учень-біограф
Польський письменник Ярослав Івашкевич (1894-1980) народився в Україні, в місті Кальнику (тоді Київська губернія, тепер Вінницька область), жив у Єлисаветграді (нині Кіровоград), навчався у Києві – в гімназії, університеті (1912-1916), в консерваторії, а згодом працював керівником літературної частини київського польського театру «Студії».
Поезія Ярослава Івашкевича відома київськими мотивами, де пам’ятки старовини відіграють значну роль. Архітектура («Блакитний палац»), історія стародавньої української столиці спонукають його до туги за дитинством, юністю, землею, де поховані батьки, за тим, що він втратив назавжди.
(Учень читає вірш «Ярославові дочки» в перекладі М.Бажана)
Ярославові дочки
Далеко їм їхати! Взявши
Свічки, вирушають: Анна –
В Париж. Настасья – до угрів.
В Норвегію – Єлизавета.
Снилися на порозі,
Дивляться пильно й відчайно.
Батьки кажуть в світ їм їхать:
- Києве зелений, прощай-но! -
А з протилежного муру,
Де вгнулася арка строката,
За ними спідлоба стежать
Проникливі очі брата.
Пер. М.Бажан
ІІІ. Застосування знань, умінь, навичок.
1. Заключне слово вчителя.
Учитель:
Як бачимо, яскравий феномен Києва не може залишити байдужим нікого. Якщо корені родоводу людини сягають в українську землю, її бентежить прапам’ять цього святого для кожного українця міста.
Згадано тільки деяких зарубіжних майстрів слова, які віддзеркалили у своїй творчості тему Києва як святого міста. Недаремно в часі й просторі відчували митця його присутність у своєму житті.
Українська мова, українська історія, славний Київ надихали на творчість багатьох зарубіжних письменників. Серед них Етель Ліліан Войнич – відома англійська письменниця. Її так вразили життя і творчість Тараса Шевченка, що вона вивчила українську мову, щоб читати вірші великого Кобзаря в оригіналі, Шевченківський «Заповіт» Ліліан переклала англійською мовою ще в минулому столітті і видала в Лондоні збірник лірики Шевченка англійською мовою.
Великий інтерес до України виявив видатний французький майстер художньої прози Проспер Меріме. Він автор таких історичних творів, як «Богдан Хмельницький» та «Козаки України та їхні останні отамани». Як бачите, нам є чим пишатися. Сьогодні Київ стає все прекрасніше, а його майбутня доля, як і доля України – в ваших руках. То ж будьте гідні цієї великої честі.
Любіть Україну, як сонце, любіть,
Як вітер, і трави, і води …
В годину щасливу і в радості мить,
Любіть у годину негоди!
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її, вічно живу і нову,
І мову її солов’їну.
(Володимир Сосюра)
(Ансамбль «Дзвіночок» виконує «Пісню про Київ» П.Майбороди)
ІV. Оцінювання учнів.
| 
