Завантажити у форматі doc

«Як не любов, то що ж це бути може?»

(за творчістю Ф.Петрарки)

Урок-пізнання

Страждай безмовно, душе, без жалів, -

Одна тобі в прийдешнім нагорода:

Тій віддане життя моє й свобода,

Кому я «лиш тебе люблю» повів.

                                             Ф.Петрарка.

Мета.  Створити   атмосферу  психоемоційного  сприйняття  поетичних  шедеврів Ф.Петрарки, допомогти школярам відчути історико-культурну атмосферу епохи Відродження; познайомити учнів з незвичною історією кохання поета, узагальнити знання про творчість Ф.Петрарки як творця нової, психологічної лірики; сприяти пізнанню учнями вічних цінностей, вплинути на формування ціннісних орієнтацій школярів; розвивати вдумливе ставлення до навчального матеріалу, монологічне мовлення, виразне читання, творчі уявлення учнів; виховувати благородні людські почуття.

Матеріал до уроку. Схема  «Сходинка»  (заповнюється  в  ході  уроку); плакат, на якому намальовано символ уроку, виставка дитячих малюнків «Еталон краси», тексти сонетів Ф.Петрарки, музичний інструмент (гітара).

Зміст уроку.

            У супроводі гітари звучить італійська народна пісня «Санта Лючія».

            Країна мрії, фантазії, нездійсненних і таких бажаних чудес. Сьогодні я запрошую вас здійснити подорож у таку країну, в Італію, в далеке ХІV століття, і допоможе нам у цьому література. Але для того, щоб ми вільно почували себе в минулому, краще зрозуміти італійську поезію, необхідно отримати пропуск, правильно відповівши на декілька запитань.

            1. Як називається період ХІV-ХVІ ст., основним досягненням якого є відкриття Людини? (Відродження).

            2. Назвіть справжнє прізвище Ф.Петрарки? (Петракколо).

            3. Назва збірки Ф.Петрарки, яку вважають ліричною сповіддю поета? (Канцон’єре»).

            4. Ім’я жінки, якій була присвячена ця збірка. (Лаура).

            5. жанрова форма, яка представляє собою поєднання глибокої думки і почуття. Завдяки цій формі поет зумів шалений спалах пристрасті зупинити навіки в його строгих рамках? (Сонет).

            Тепер ми отримуємо пропуск в минуле. Наш чарівний ключ відкриває нам двері в Італію. Ми спробуємо пізнати внутрішній світ могутнього титана доби Відродження Ф.Петрарки і розгадати вічну загадку кохання поета.

            Ми будемо працювати над таким проблемним завданням – знайти відповідь на запитання:

Як не любов, то що ж це бути може?

 А як любов, то що ж таке вона?

            Сходинка за сходинкою ми будемо підніматися до розкриття найвеличнішої таємниці прекрасного почуття, яке набуло вселенського звучання і сили.

«Сходинка»

            Що ж стало відправною точкою, тим підґрунтям, на базі якого виникло таке почуття і можливість виразити свої переживання?

Коротка характеристика епохи Відродження.

            Відродження або Ренесанс – одна з найбільш визначних епох в історії розвитку людської цивілізації. У цей час розпочинається могутній рух культури. Формування нових політичних і суспільних відносин, ріст міст. Інтенсивний розвиток ремесел, торгівлі, ділових зв’язків між містами, відкриття далеких країн. Все це сприяло розширенню кругозору людини, змінювало її ставлення до навколишнього середовища.

            Як ви розумієте термін «гуманізм»?

            Гуманізм – це людяність в суспільній діяльності, в ставленні до людей.

            Гуманізм – це прогресивний рух епохи Відродження, спрямований на звільнення особистості від ідейного закріпачення.

            Який ідеал людини формувався в епоху Відродження?

            Людину вже бачили не рабою Божою, а творцем своєї долі. Проповідується мораль вільної особистості, повага до людини, визнання її природних потреб, віра в розум. Гідність людини вбачали в її особистих чеснотах, освіченості й діяльності. Ідеалом була духовно розкріпачена, гармонійно розвинена особистість, людина високої інтелектуальної культури.

            Нова епоха відкрила перед людиною радість і красу земного буття, реальний світ і багатство внутрішнього світу особи. Отже, гуманістичний світогляд епохи став тією основою, яка спонукала розкрити душу, розповісти про особисті  переживання усьому світу, формувала нову шкалу цінностей.

            Як ви розумієте вислів: «Без розумової культури не може бути і витончених почуттів»?

            Спробуйте намалювати словесний портрет Петрарки. Словами великого Петрарки заговорять сьогодні вуста його нащадка. (Учень від першої особи читає «Лист Ф.Петрарки до нащадків»).

            «Коли ти почуєш щось про мене, хоча й сумнівно, щоб моє убоге й нікчемне ім’я проникло крізь товщу простору й часу, отоді, ймовірно, захочеться тобі дізнатися, якою людиною я був. Я ж був одним із вашої отари. Від природи душа моя була обдарована і щирістю, і скромністю…

            Я завжди глибоко зневажав багатство. Не прагнув я нажити багатства…

            Засвоїв начала граматики, діалектики, риторики в обсязі, в якому викладають у школах. Потім переїхав я для студіювання законів до Монпельє, згодом до Болоньї, де впродовж трьох років опановував курс цивільного права. Багато хто гадав, що незважаючи на свою молодість, я досяг би в цій галузі значних успіхів, якби продовжував розпочате. Однак я зовсім облишив ці заняття, тільки-но звільнився від опіки батьків, тому що застосування законів деформується жорстокістю людською.

            Мабуть, саме від батька передалось мені прагнення до незалежності. Я завжди хотів не знати злиднів, не маючи й нічого зайвого, не розпоряджатися іншими, але й бути в чомусь залежним від інших…

            Моя розповідь затяглась би ще надовго, якби я став перераховувати, що саме робив я упродовж багатьох років. Тож на цьому дозвольте закінчити»

            Отже, Петрарка найбільше цінував свободу, внутрішню незалежність.

            Яке місце в житті Петрарки належить матері?

            Важливим для розуміння того підґрунтя, на основі якого сформувалось почуття надзвичайної сили до земної жінки, є синівські почуття до матері.

            Петрарка запевняв, що повага до людини починається з поваги до жінки: матері, сестри, коханої. Його мати, колись красуня Елетта Каніджані, померла рано, у віці 38 років. Свої перші вірші Петрарка присвятив саме їй. У вірші було 38 рядків, саме стільки прожила на світі жінка, про яку поет велично сказав, що «була вона найкращою з матерів, яких я будь-коли бачив».

            Висновок. Кохання без поваги – це ангел з одним крилом. Кохання без поваги недовговічне і непостійне. Перш ніж покохати в дівчині жінку, полюби в ній людину.

            Франческо Петрарка все життя оспівував свою Лауру. Але про цю надзвичайну зустріч хочеться говорити тільки сонетом.

Благословенні будьте, день і рік,

І мить, і місяць, і місця урочі,

Де спостеріг я ті сяйливі очі,

Що зав’язали світ мені навік!

Благословен вогонь, що серце пік,

Солодкий біль спечаленої ночі

І лук Амура, що в безооболоччі

Пускав у мене стріл ясний потік.

Благословенні будьте серця рани

І вимовлене пошепки ім’я

Моєї донни – ніжне і кохане,

І ці сторінки, де про неї я

Писав, творивши славу, що не в’яне, -

Й ти, неподільна радосте моя!

            Кохання, очевидно, теж має свої закони розвитку, свій вік, як життя людське. У неї є своя розкішна весна, своє жарке літо, нарешті, осінь – яка  для одних буває теплою, світлою, для інших – холодною.

            Які асоціації виникають у вас, коли ми згадуємо про любов Петрарки? (висловлювання учнів).

            Згадуючи історію палкого почуття, Петрарка писав: «В юності я страждав від шаленої, але єдиної і шляхетної любові, і страждав би ще довго, якби вогонь пристрасті не погасила жорстока смерть».

            Отже, любов поета до Лаури шалена, шляхетна, єдина. На думку приходить незвичайне порівняння, коли читаєш рядки:

            «В рік 1327, у квітні, о 1-й годині шостого дня, ввійшов я в лабіринт, де виходу немає». Саме так поет описує свою першу зустріч з жінкою, яка стала для нього музою на все життя.

            Як ви пояснюєте образне порівняння кохання з лабіринтом?

            З самого початку любов поета була приречена. Його почуття були настільки величними, що в горнилі цієї пристрасті народжувались поезії, які втілювали страждання розбитого серця. Подолати в собі шквал цих почуттів поет був не в силі. Звідси, очевидно, і відчуття того, що він потрапив у лабіринт, «звідки виходу немає».

            Але про кохання хочеться говорити не рядками сухої прози. Нехай справжньою музикою пристрасного почуття прозвучать сонети Петрарки. (Учні читають сонети).

            В чому незвичність сприйняття поетом образу жінки?

            Лаура для Петрарки не тільки еталон краси, доброчинності. Він звеличує її образ, поставивши в ранг з божеством. Він висловлює їй свою любов, шану і покору. Так жінка, не проронивши ні слова наказу, здобула владу над серцем чоловіка, який попри всі канони, покірно визнав цю владу. Що це, як не торжество жіночого начала, яке має життєдайну силу і дає творчу наснагу поету?!

            Порівняйте ставлення до жінки в Середньовіччі?

            Ставлення до жінки було однозначне: жінка – це гріховний початок.Церква стверджувала тільки любов до Бога і визнавала покору тільки Мадонні. Можливо саме тому поету завжди не давало спокою питання: кохання – добро це чи зло? Не варто забувати, що поет жив у ХІV столітті.

            Втілення внутрішньої боротьби і душевних переживань Петрарки є трактат «Моя таємниця. Про зневагу до світу», написаний у формі бесіди з філософом Аврелієм Августином. Давайте спробуємо пізнати істину, послухавши їх діалог. (Інсценізація).

            Августин. Скажи, коли тебе вразила краса цієї жінки?

            Петрарка. Ніколи я цього не забуду. Я зустрів її в той час, коли за гріхи мої послана була мені кара.

            Августин. Не маючи можливості володіти Лаурою, ти приймав в обійми інших. Чистота була брехнею, правдою – гріх. Ти хотів однією ногою стояти на небі, а другою – на землі, але це загрожувало падінням.

            Істина. У своїх невтомних діяннях, у своїх пристрасних пошуках ти думав лише про славу…

            Петрарка. Слава несе в собі особливу чарівність, якій підвладні навіть великі душі.

            Августин. Скільки разів я бачив тебе мовчазним, у горі, коли ти не міг вимовити, ні описати пером те, що виразно ставало перед твоїми очима.

            Петрарка. Що ж мені робити?

            Августин. Повністю присвятити себе своїй душі та її порятунку.

            Як же все-таки поет сприймає свою любов: як зло чи благо?

Як не любов, то що це бути може?

А як любов, то що ж таке вона?

Добро? – Так в ній скорбота нищівна!

Зло? – Але ж муки ці солодкі, Боже!

Горіти хочу? – Бідкатись негоже!

Не хочу? – То даремна скарг луна!

Живлюща смерте, втіхо навісна!

Хто твій тягар здолати допоможе?

Чужій чи власній долі я служу?

Неначе в далечінь морську безкраю

В човні хисткому рушив без керма –

Про мудрість тут і думати дарма,

Чого я хочу – й сам уже не знаю;

В мороз палаю – в спеку весь дрижу.

            Філософські роздуми поета не можна сприймати однозначно. Але попри всі вагання, пережиті муки невзаємного кохання, Петрарка сприймає любов як благо і не жалкує, що доля подарувала йому можливість пережити почуття незвичайної сили: «Страждай безмовно, душе, без жалів…»

            Клопоти, гнів, зло, зваба, згода, жар, прохолода, сни – все це виявляється сумісне із словом «кохання». Ми відкриваємо цілий «спектр» відчуттів, які переживає закохана людина, і які до того ж такі «солодкі». Це свідчить про глибоке психологічне знання почуттів, що проймають людину, яка знає, що таке кохання.

Солодкі клопоти, солодкий гнів,

Солодке зло, солодка зваба й згода,

Солодкий жар, солодка прохолода,

Солодкий відгомін солодких снів.

Страждай безмовно, душе, без жалів, -

Одна тобі в прийдешнім нагорода:

Тій віддане життя моє й свобода,

Кому я «лиш тебе люблю» повів.

Хай скаже хтось, тамуючи зітхання,

Блідий від заздрощів: «Прийшлось йому

Зазнати мук, що я зазнав раніше».

А інший мовить: «От було кохання!

Чому її не бачив я, чому

Раніш не жив я, чи вона – пізніше?»

            Чи є в сонетах Ф.Петрарки докази того, що його кохання – земне почуття?

            Ліричний герой прагне самоти, щоб віднайти душевну рівновагу, розібратися в тонкощах своїх відчуттів. Часто свідком його душевних мук є природа, яка сприймається поетом як світ, в якому можна знайти розуміння швидше, ніж серед людей.

В полях, де тиша й самота німа,

Замислений поволі я блукаю

І тільки тих стежок не уникаю,

Де й сліду людської ноги нема.

Я від людей ховаюсь недарма,

Цікавість їх не знає меж і краю.

Яким таємним пломенем палаю, -

Дізнатись кожен хоче крадькома.

Від чого думи й серце в неспокої –

Те знає тільки затишок дібров,

Струмки, лани та пагорки зелені,

Проте немає глушини такої,

В якій би не знайшла мене любов,

Щоб вести знов розмови нескінченні.

            Земна краса співзвучна красі земної жінки, в описі якої проглядаються конкретні риси (чорні очі, світле волосся, тонкий стан), а не тільки традиційні порівняння. Але для поета Лаура не звичайна жінка звичайного авіньйонця. Вона неповторна, бо автор зумів побачити в ній відблиск вічної краси, яка з роками не тьмяніє.

            Справжнє кохання потребує титанічної праці душі. Збірка «Книга пісень», лірична сповідь поета, це теж результат натхненної праці, яку приклав поет для її створення.

            Повідомлення учнів.

            Впродовж багатьох років Петрарка працював над збіркою, виділивши на сон всього лише 6 годин, а на життєві потреби – не більше 2 годин на добу. Проте й цей час намагався скоротити. Так, наприклад, розчісуючись, він або диктував секретареві текст якоїсь поезії, або просив прочитати щось із написаного раніше. На столі завжди було письмове приладдя, і, замріявшись, поет не раз вмочував перо у вино замість чорнила.

            Розгадуючи вічну загадку кохання поета, ми відкриваємо ще одну грань його почуття -  трагізм. Епідемія чуми забирає земну жінку (Лаура помирає у 1348 році) але навіки залишається з нами прекрасний образ. Отже, виявляється, що перед коханням безсильні жах і морок смерті. Петрарка оспівував Лауру протягом 21 року за її життя та ще 10 років після смерті коханої. Доказом щирості його почуттів є слова: «Можна вдавати із себе хворого, але не можна вдавати блідого та знеможеного».

Де погляд ніжний, де чарівний вид;

Де постать горда, де струнка постава,

Де мова та бентежна й величава,

Що завдає негідникові встид?

Де сміх, що жалить того, хто набрид?

Де та душа, що мов зоря яскрава,

Висока й гідна владарського права,

Небесний нам осяяла блакит?

Я вами дихаю, для вас палаю,

Я народивсь для вашого єства,

Без вас мені нема й не треба раю;

Як радість відійшла моя жива

В словах надію я плекаю безкраю,

Та вітер порозвіював слова.

            Сонети Петрарки утверджують думку про те, що справжня любов у житті людини буває один-єдиний раз.

Ні зір ясних мандрівні каравани,

Ні стрімкощоглі на морях човни,

Ні рицарі звитяжної війни,

Ні олені стрункі серед поляни,

Ні строф любовних плетиво кохане,

Ні вісті радісні із чужини,

Ні спів жіночий ранньої весни

В садах, де чисті гомонять фонтани, -

Ніщо поваби серцю не несе,

Бо згасло сонце і погасло все,

Разом із ним засипане землею.

В життя моє лиш смуток увійшов.

Я кличу смерть, щоб ту зустріти знов,

Що краще був би не стрічався з нею.

            Доведіть, що перед справжнім почуттям безсильні жах і морок смерті.

            Кохання знищує смерть і перетворює її на привид.

            Після смерті Лаури в душі поета не вщухає туга, почуття незадоволення своїм минулим. Ось чому слова ліричного героя сповнені безнадії.

Життя летить і днина йде остання,

Товаришує смерть останнім дням.

З теперішнім, з минулим, з майбуттям

Я – в стані вічного ворогування.

Мене вбивають спогади й чекання,

Не маю спокою ні тут, ні там;

Якби я піддавався цим думкам,

То відійшов би на той світ зарання.

Вже не зазнаю щастя; навпаки –

Мій корабель несуть вітри гривасті,

Розшарпують його, як ті вовки.

Поламані на ньому щогли й снасті,

Вкриває буря береги скелясті,

Де згашені манливі маяки.

            Сьогодні ми спробували разом розібратися в найвеличнішій таємниці кохання італійського поета доби Відродження, доби духовного розкріпачення Людини, яка відверто заявила світу про свої почуття. Ми  відкрили для себе справжню шкалу цінностей, заради яких варто жити. Ми пізнали їх, читаючи сонети Петрарки.

            Отже, що, на вашу думку, означає кохати по-справжньому?

            Кохати означає бажати іншому те, що вважаєш за благо. Суть кохання в тому, щоб відмовитися від усвідомлення самого себе, забути себе в іншому «я» і, можливо, завдяки цьому знайти себе. Кохання відкриває в людині прекрасне.

            Виявляється, кохати людину і не заважати їй в житті – небагатьом під силу.

            Тож спробуйте розшифрувати своєрідний символ нашого уроку.

            Серце поета розбите коханням. Його любов благородна, красива, витончена, ідеальна, як троянда. Що може символізувати троянда? (Поезію, кохання). Квітка виростає із самого серця, розриваючи його навпіл. Троянда має шипи. Можливо, мірилом вартості любові є ті страждання, які людина може винести заради коханої. Велике кохання поєднує різні почуття: страждання і насолоду, радість і печаль, страх і сміливість.

            Ім’я Лаура є поетичним символом слави (лавр). Уславивши жіночу душу, Петрарка показав її благотворний вплив на людську особистість. Читаючи сонети, ми відчули страждання і сум закоханого серця. Поет розкриває внутрішній світ свого ліричного героя, який любить і водночас страждає, переходить від надії до відчаю, невтомно аналізуючи свій душевний стан. Так Петрарка стає творцем нової, психологічної лірики.

            Як ви вважаєте, чи правильне твердження, що епоха жінок, оспіваних поетами, давно минула?

            Висловлювання учнів.

            - На мою думку, ще не минула епоха жінок, яких оспівував Петрарка, бо і в наш час жінки прекрасні та чарівні. Вони подолають усі перешкоди заради кохання. Вони вміють кохати всім серцем, не зраджувати та пронести своє кохання через усе життя.

            - А я все ж таки вважаю, що епоха жінок, оспіваних Петраркою, минула. Адже життя не стоїть на місці. Так само змінюються жінки і ставлення до них. Але, можливо, залишилась якась іскорка епохи Відродження, яка колись-таки спалахне великим вогнищем любові до людей. Ми вже переступили межу ХХ ст. і живемо у ХХІ ст. і, можливо, це відбудеться саме в цю епоху.

            На це питання відповісти дуже важко, особливо нам, особам жіночої статі. Особливо я вважаю, що ця епоха триває, але, на жаль, все менше чоловіків здатні описати свої почуття. Можливо, ми стали не ті? Але справа в тому, що в поезіях оспівується чисте, чесне кохання. А сьогодні найчастіше трапляється, що люди обирають собі коханих для здійснення своїх планів, для своєї користі. Тож намагаймось заперечити любов власницьку, яка руйнує все навкруги, і нехай піднесеться любов чиста і щира, яка дарує радість і спокій!

            Вчитель. Еталон краси жінки – поняття дуже відносне. Не випадково представлена сьогодні галерея жіночих образів, які можуть надихнути справжнього поета. Але ще більше їх в реальному житті. І для того, щоб помітити справжню красу, потрібно бути поетом в душі. Давайте спробуємо довести, що епоха прекрасних жінок не минула і подаруємо дівчатам сонети Петрарки. (Хлопці читають для дівчат сонети Петрарки).

            Заключне слово учителя.

Кохання – це невідома країна, і ми всі пливемо туди кожен на своєму кораблі, і кожен із нас на кораблі капітан і веде корабель власним курсом. Тож я бажаю вам щасливого життєвого плавання, віри в те, що справжнє кохання обов’язково прийде.

(Звучить пісня «Не отрекаются любя»)

            Підведення підсумків уроку.

            Домашнє завдання. Написати лист до Ф.Петрарки, висловивши свої враження, думки, почуття.