Завантажити у форматі doc
Шполянський навчально-виховний комплекс
«Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 3 – гімназія»
Шполянської районної ради Черкаської області
КУХАР Лариса Олексіївна
С Ц Е Н А Р І Й
засідання літературно-мистецької студії «Первоцвіт»
«Всі щасливі родини схожі одна на одну, кожна нещаслива родина нещаслива по своєму»
(за романом Льва Толстого «Анна Кареніна»)
Мета: привернути увагу до проблем сім’ї та ролі жінки у створенні сімейного вогнища; виховувати повагу до позитивного досвіду сімейного життя Л.Толстого і толстовських героїв; навчитися будувати свої відносини з батьками та в майбутніх сім’ях на довірі, взаєморозумінні, «добрі і правді»
Оформлення залу: репродукції портретів письменника Л.М.Толстого, книжкова виставка, портрети героїв роману «Анна Кареніна», фото сімей учнів; зал затемнений. В залі розміщені столики, на столах горять свічки.
Вислови:
1. «Що потрібно для щастя? Тихе сімейне життя… з можливістю робити добро людям»
(Л.М.Толстой)
2. У кожній жінці є така краса,
Яку не змірять ні очима, ні руками.
3. Без жінки немає любові.
4. «Той щасливий, хто щасливий у себе вдома».
(Л.М.Толстой)
(- Звучить музика Енія «Звуки земли» ІІІ ч.)
Відкривається завіса. На сцені стіл, вкритий скатертиною, листи паперу, перо. За столом сидить Л.М.Толстой, працює над паперами).
Л.М.Толстой. В літературі російській і світовій
Цінують талант надзвичайний мій.
Всі мене люблять і поважають
Великим письменником всі величають.
Почав я із себе, про життя говорив
«Дитинство», «Отроцтво» і «Юність» створив.
Всі в світі читають романи мої,
І ти оцих книг розгорни сторінки.
Писав про народ, про дворян і любов,
Про Війни, про Мир, про життя… знов і знов.
Героїв своїх я всім серцем створив,
Жалів їх і мучив, і з ними я жив.
Наташа Ростова і князь Андрій
Герої прекрасні, мені ти повір.
І Анна Кареніна – мій кумир,
Адже цей образ весь світ підкорив.
Про душі воскреслі в романах писав,
І Маслову Катю я вам показав.
Питання селян мене хвилювали,
І жити спокійно ніяк не давали.
В народній сорочці ходив я простій
Хоча мене звали граф Толстой.
(З’являється дружина Л.Толстого, на підносі несе чашку з чаєм, підходить до Л.Толстого, ставить піднос на стіл, кладе руку на плече).
Л.М.Толстой. В своєму житті я всьому завдячую Софії Андріївні, яка берегла
родину, дім, «стояла на його сторожі». Господиня великого будинку і помістя, мати 13 дітей, найкраща помічниця в моїх літературних справах, її по-праву можна вважати справжньою берегинею домашнього вогнища.
Софія Андріївна. Твій розум – дзеркало. Безмежним є воно,
Схилилось до землі, природу зображає.
Глибінь і ширину, і висоту, траву й зерно…
Весь світ живий воно в собі переживає.
(на сцені з’являються двоє синів Льва Толстого. Світлом освітлені їхні обличчя. Лев Толстой і Софія Андріївна сідають за стіл)
Старший син: Мама робила для нас усе: вона слідкувала за їжею, шила нам
штопала одяг, майструвала ляльок і сушила гербарій, вона і сварила, якщо промокли чобітки в ранковій росі. А вночі вона часто по 3-4 години просиджувала над рукописами батька, переписувала по декілька разів своєю рукою частини «Війни і миру» та інших творів. Ми були впевнені, що мама не може втомлюватись, або бути без настрою. І тільки ставши дорослими ми зрозуміли, якою вона була дивовижною і сильною жінкою і матір’ю.
Молодший син: В дитинстві у нас було зовсім особливе відношення до батька.
Для нас його слово було законом, його поради були обов’язкові. Ми завжди відчували його любов до нас, хоча у Толстого-батька не було звичних поцілунків. Батько не балував нас подарунками, лагідними словами. Тим паче, ми – діти, завжди відчували його любов. Батько ніколи нас не карав: ніколи не бив, не ставив у куток, і дуже рідко сердився. Він робив зауваження, натякав на недоліки. Він міг так подивитись в очі, що цей погляд діяв сильніше будь-якого покарання.
(Звучить музика Р.Штольца «Два сердца и один вальс»
Виходить кілька пар, які виконують бальний танець 19 століття. В променях світла з’являється образ жінки, оточеної ангелами).
Жінка. Я просто жінка. Просто жінка я.
П’ять букв у слові – ну куди простіше?
Я ніжна, я кохана, я твоя,
Я та, яка на світі найрідніша.
Сумна і ніжна. Мовчазна і ні.
Я та, якій протягують долоні…
Я палена у відьомськім вогні,
Я писана у золотій іконі…
У муках я життя тобі даю,
Зціпивши зуби, на війну пускаю.
Біля вікна задивлена стою.
Я просто жінка… і немає краю
Такій ось простоті. З ребра чи ні,
Я Єва, що спокушує Адама.
Я та, якій присвячують пісні,
Я та, якій гукають просто «Мамо…»
Я просто жінка. Грішна і свята,
Слабка і сильна, сіра і яскрава.
Я просто жінка, просто жінка. Та,
Якій потрібно щастя, а не слава.
(Виходить чоловік. Одягнений в строгий костюм)
Чоловік. Я хочу показати тобі світ.
Я хочу дарувати тобі зорі.
І місяця зворотній бік,
Покласти хочу у твої долоні.
Я хочу цілувати тебе всю,
Тебе собою хочу обгорнути.
І на весь світ кричати, що люблю,
Та з іншою, крім тебе , вже не бути.
Тобі своє я серце віддаю.
Бери його, дарма весна плаксива.
Тобі під ноги небо я стелю.
О, Господи! Яка ж, ти є красива.
Я, знаю, ти є доленька моя
Не хочу, щоб ти мимо пролетіла.
(Герої залишають сцену і з’являються експерти з сімейного питання)
Експерт № 1. Хто може продовжити фразу: «Не хочу вчитися, а хочу…». Знають
всі, але відповісти на запитання «А що далі? Що таке сім’я? Якою я уявляю сім’ю, її мету, цінності? Чому про одні сім’ї можна сказати: вони жили довго і щасливо і померли в один день, а інші розпадаються на другий день, достатньо важко. Мабуть, навіть сімейні люди не можуть дати відразу повну відповідь.
Експерт № 2. А що, якщо звернутися до літературних класиків? Тож попробуємо
з’ясувати, як розуміє Лев Миколайович Толстой сімейне щастя. В романі «Анна Кареніна» Толстой зауважував, що у «Війні і мирі» він любив «думку народу», а в «Анні Кареніній» - «думку сімейну».
Толстой. Якось після роботи я взяв том Пушкіна і, як завжди, перечитав весь…
Там є уривок «Гості збиралися на дачу». Я, мимоволі, сам не розуміючи для чого і що буде, задумав героїв і події, став продовжувати, потім, зрозуміло, змінив і тут зав’язалось так гарно і круто, що вийшов роман…
Софія Андріївна. Вчора ввечері він мені сказав, що уявляє образ жінки
одруженої, із вищих верств суспільства, яка втратила себе. Він казав, що його завдання зробити цю жінку жалюгідною, але не винною. Але в процесі роботи над романом образ Анни Кареніної поступово поглиблювався.
Експерт № 1. У романі «Анна Кареніна» Толстому перш за все імпонувала
головна думка твору – роль сім’ї. Адже всі найважливіші суспільні зміни починаються або завершуються в сімейному колі, в особистому світі, в повсякденному житті. Значення соціальних змін у житті людини вимірюються, певно, ступенем їх впливу на сімейні розпорядки.
Психолог. «Анна Кареніна» - сімейний роман, роман безпосередньо про сім’ю, а
не про шлюб. В ньому написано практично про все на світі – про дядьків, тіток, братів, малих дітей, про «кучеряве волосся» Анни і про те, як її закривавлене тіло лежало на столі казарми, про молочний шлях, який захоплював Левіна своїм існуванням. «Анна Кареніна» - взагалі про сім’ю, яка «нещаслива по-своєму і сім’ю, яка схожа на всі щасливі сім’ї», і про ціну, яку за це щастя потрібно заплатити.
(Входять слуги. В руках несуть підсвічники з запаленими свічками. Розставляють їх по кімнаті. В кімнаті три крісла. Інтер’єр кімнати ХІХ століття. Звучить музика. Входять Вронський, Каренін, Анна Кареніна. Герої ведуть між собою бесіду. Під час розмови встають з крісел, ходять по кімнаті).
Вронський. Я ніколи не знав сімейного життя. Моя мати в молодості була
блискуча світська дама, у якої і в шлюбі, і після нього було багато романів, про які знав увесь світ. Батька свого я майже не пам’ятаю, виховувався в Пажеському корпусі… я ніколи не думав про одруження. Я не любив сімейного життя і з погляду холостяцького світу, в якому я живу, чоловіка уявляю собі як щось вороже, а більше всього смішне.
Каренін. Пристрасть до цього чоловіка зруйнувала розмірений ритм життя нашої
сім’ї, гармонію і спокій. Анна вибрала пристрасть, а не обов’язок матері перед сином. І прирекла себе на життя ізгоя. Чи маємо ми право руйнувати сім’ю, залишати дитину без материнської турботи заради життєвих насолод.
Анна Кареніна. Моя пристрасть? Та я – як голодна людина, якій дали їжу. Може
їй холодно, і одяг у неї розірваний, і соромно їй, але вона не нещасна. Я нещаслива? Ні, ось моє щастя… Мені неприємно було слідкувати за відображенням життя інших людей. Мені дуже самій хотілось жити.
Каренін. Так, ви тільки себе пам’ятаєте, про себе думаєте, а страждання того, хто
був вашим чоловіком, вас не цікавлять. Вам все одно, що все життя його зруйноване, що він пережив.
Анна Кареніна. Я дурна жінка, я втратила все, але я не люблю брехні, я не
переношу обману, а ваші слова – це брехня. Ви все знаєте, все бачите: що ж ви відчуваєте, якщо можете так спокійно говорити? Якби ви убили мене, убили Вронського, я б вас поважала. Але ж ні, вам треба брехня і пристойність.
(Звучить романс «Сердь шумного бала…» на слова О.К.Толстого, музика П.І.Чайковського)
Сердь шумного бала, случайно,
В тревоге мирской суеты,
Тебя я увидел, но тайна
Твои покрывала черты.
Лишь очи печально глядели,
А голос так дивно звучал,
Как звон отдаленной свирели,
Как моря играющий вал.
Мне стан твой понравился тонкий
И весь твой задумчивый вид;
А смех твой, и грустный и звонкий,
С тех пор в моем сердце звучит.
В часы одинокие ночи
Люблю я, усталый прилечь
- Я вижу печальные очи,
Я слышу веселую речь;
И грустно я так засыпаю,
И в грезах неведомых сплю…
Люблю ли тебя – я не знаю,
Но кажется мне, что люблю!
Анна Кареніна. Я не давала вам ніякого поводу, але кожного разу, коли я
зустрічалася з Вами, в моїй душі спалахнуло те саме почуття, яке з’явилося в мене, коли я вперше побачила Вас. Я сама відчувала, як при зустрічі з Вами світилася радість в моїх очах і складала мої губи в посмішку, і я не могла зупинити цієї радості.
Вронський. Невже ви не знаєте, що ви для мене все життя, але спокою я не знаю
і не можу дати вам. Всього себе, кохання… да. Я не можу думати про вас і про себе окремо. Ви і я для мене одне ціле. Але я не бачу попереду можливості спокою ні для себе, ні для вас. Я бачу можливість відчаю, нещастя…, або я бачу можливість щастя, якого щастя! Невже воно неможливе?
Анна Кареніна. Щастя? Мабуть можливе… Але я відчувала себе настільки
злочинницею і винною, що мені залишалось тільки принижуватись і просити пробачення: а в житті тепер крім Вронського, у мене нікого не було, так що я до нього зверталась у своїх молитвах про прощення. Я, дивлячись на нього, фізично відчувала своє приниження і нічого більше не могла говорити. Він же відчував те, що повинен відчувати вбивця, коли бачить тіло, яке сам залишив без життя… Все закінчено. У мене нічого немає, крім тебе, пам’ятай це.
(Герої в роздумах сидять у кріслах, виходить Толстой, сідає за стіл, розгортає книгу і читає)
Толстой. Зато вві сні, коли вона не мала влади над своїми думками, її становище
уявлялось їй в усій потворній своїй оголеності. Одне сновидіння майже кожну ніч приходило до неї. Її снилось, що вони обоє разом були її чоловіками, що обоє марнували час на любощі. Олексій Олександрович плакав, цілуючи її руки і говорив: Як добре тепер! І Олексій Вронський був тут, і він також був її чоловіком. І її дивувало те, що раніше здавалось неможливим, пояснювала їм, сміялася, що це все набагато простіше і що вони обоє тепер задоволені і щасливі. Але це сновидіння, як кошмар, давило її, і вона прокидалася з жахом.
Каренін. Я не ревнивий. Ревність, я переконаний, ображає жінку, а до жінки
повинна бути довіра. Тепер же я опинився один на один перед коханням моєї дружини до іншого чоловіка і це здається мені дуже безглуздим і незрозумілим… Але, повинен сказати вам наступне: по-перше, існують загальні думки і пристойність; по-друге, значення шлюбу має релігійне пояснення; по-третє, це буде нещастям для сина; по-четверте, ваше особисте нещастя.
Вронський. Те що ви говорите про себе, в петербурзькому світі вважається
нижчим сортом. Такі люди смішні і не мудрі. Вони вірують, що одному чоловіку потрібно жити з однією дружиною, що дівчині треба бути невинною, жінці сором’язливою, чоловіку – мужнім, витриманим і твердим, що потрібно виховувати дітей, заробляти на свій хліб, виплачувати борги. Це сорт людей старомодних і смішних. Але є й інший ґатунок людей, справжніх, для яких головне бути елегантним, красивим, великодушним, сміливим, веселим, віддаватись будь-якій пристрасті не червоніючи і над всім іншим сміятися.
Каренін. Розлучення мені здається зараз зовсім неможливе. Що буде з сином,
коли наш шлюб буде розірвано. Розлучена мати створить свою незаконну сім’ю, в якій положення пасинка і виховання його будуть очевидно негативні. Залишити його з собою? Ну це буде ніби помста з моєї сторони, а я не хочу цього. Окрім цього, її зв’язок з Вронським буде незаконним і злочинним, тому що дружині, за законом церкви, не можна мати шлюбу, допоки живий чоловік. А через рік-два або він покине її, або вона вступить в новий зв’язок. І я, даючи згоду на незаконне розлучення, буду винуватим в її загибелі.
Вронський. Оце так! Чоловік, зраджений чоловік, який був до цього часу
жалюгідною особою, виявився не злим, не фальшивим, не смішним, але добрим, простим і величним. Роль раптом змінилася. Який же я принижений та нещасний. Навіть Анна, до якої я вже майже байдужий, тепер так розкрилась і стала сильнішою. Мені здається, що я до цього часу її не кохав. А тепер я її втратив назавжди, залишивши в ній про себе лише безсоромні спогади.
Анна Кареніна. Коли я думаю про Вронського, то здогадуюсь, що він не любить
мене, що я вже обтяжую його. Але… у мене є держава незалежна від мого становища, в якому я опинилася і по відношенню до Вронського, і по відношенню до чоловіка. Ця держава – мій син. В якому б становищі я не була, я не можу покинути сина. Нехай чоловік осоромить і вижене, нехай Вронський охолоне і продовжує вести своє незалежне життя, я не можу відмовитись від сина.
Каренін. Рішення моє наступне: які б не були ваші вчинки, я не маю права
розірвати стосунки, якими нас пов’язала доля. Сім’я не може бути зруйнована через забаганки, самовілля або навіть із-за злочину одного з подружжя, і наше життя повинно йти, як воно йшло до цього.
Кареніна. Наше життя повинно йти як раніше! Це від цього життя я страждаю
давно, воно було жахливе й останнім часом. Що ж буде тепер. Ні, я вам не доставлю такої втіхи, я розірву цю павутину брехні, якою ви мене хочете заплутати; нехай буде, що буде. Це краще ніж брехня і обман!
(Звучить пісня на вірші М.Цветаєвої «В огромном городе моем – ночь». Виконує учениця під аккомпонемент гітари)
В огромном городе моем – ночь.
Из дома сонного иду – прочь.
И люди думают: жена, дочь, -
А я запомнила одно: ночь.
Июльский ветер мне метет – путь,
И где-то музыка в окне – чуть.
Ах, нынче ветру до зари – дуть
Сквозь стенки тонкие груди – в грудь.
Июльский ветер мне метет – путь,
И где-то музыка в окне – чуть.
Ах, нынче ветру до зари – дуть
Сквозь стенки тонкие груди – в грудь.
Огни – как нити золотых бус,
Ночного листика в орту – вкус.
Освободите от дневных уз,
Друзья, поймите, что я вам – снюсь.
(Виходять експерти. Герої покидають сцену).
Експерт № 1. Але якби Анна не розуміла вимог законів моралі, не було б у неї
почуття провини. Адже саме це почуття привело Анну в кінці кінців до повного розрахунку з життям. Вона шукала моральну опору і не знайшла її «Все брехня, все обман, все зло». Не тільки пристрасть вбила її.
Експерт № 2. Анна належить до певного часу, певного кола, а саме –
великосвітському аристократичному колу. І трагедія її в романі зображена в повній відповідності з законами, звичаями і моральними принципами цього середовища і епохи.
Психолог. Своєю смертю Анна Кареніна карає не тільки Вронського, але й
Кареніна з усіма його друзями із вищого суспільства, які переслідували її наклепами і злорадством. Толстой не оправдовує свою героїню, він захищає її від осуду світської моралі: «Мне отмщение, и аз(я) воздам». Цей біблійний епіграф до роману означає: «Не вам засуджувати і карати її».
Експерт № 1. Друга представниця цього суспільства Дар’я Олександрівна
Облонська, яка вирішила покинути будинок свого чоловіка. Таке рішення відповідало її настрою і характеру. Та все ж вона вирішила, що краще миритись, ніж руйнувати стосунки. Вона не тільки залишилась вдома, але й вибачила Стіву його зраду.
Доллі. «Мені інколи здається, що все могло б бути по-іншому. Я тоді повинна
була розірвати стосунки з чоловіком і розпочати життя спочатку. Я могла кохати і бути коханою, по-справжньому. А тепер невже краще?»
Толстой. Я захоплююся відвертістю Доллі, і розумію, що її подвиг величний.
Роман Анни – «покинути чоловіка… кохати і бути коханою по-справжньому» - не для Доллі. Коли її спокушує думка про розлучення, в Анни з’являється надія на примирення. Але примирення Анни з Кареніним так же неможливе, як і не можливе розлучення Доллі зі Стівом.
Експерт № 2. Не можна не згадати про Кіті Щербацьку, яка переконувала себе,
що вона любить Вронського, і навіть захворіла, коли він залишив її. Та Доллі була впевнена, що серце Кіті належить Левіну, для якого історія його відношення до Щербацької і вся історія одруження були «наймудрішою справою» в якій він сам своїм розумом нічого не міг вирішити. І Доллі стала пророчицею їх щастя.
(Із-за куліс учень читає вірш Степана Щипачева «Любовью дорожить умейте»)
Любовью дорожить умейте,
С годами дорожить вдвойне.
Любовь не вздохи на скамейке
И не прогулки при луне.
Все будет – слякоть и пороша.
Ведь вместе надо жизнь прожить.
Любовь с хорошей песней схожа,
А песню нелегко сложить.
(Входить Левін і Кіті)
Левін. Я Костянтин Левін. Я часто бував в домі Щербацьких. І це, як не дивно
може здаватися, але я був закоханий в цей дім, сім’ю, особливо в жіночу половину сім’ї Щербацьких. Я сам не пам’ятаю своєї матері, а єдина сестра моя була старшою за мене, так що в будинку Щербацьких я вперше побачив те саме гніздо старого дворянського, освітченого і чинного сімейства, якого я не мав, так як померли мої тато і мама.
Кіті. Я Кіті Щербацька. Я постійно бачила перед собою Вронського і Левіна.
Мені здається, я завжди була закохана тільки в Левіна. Його любов для мене втішна і радісна. І так завжди легко згадувати про нього. Але майбутнє з Левіним зовсім незрозуміле і туманне. А ось Вронський. Хоча він світська і спокійна людина; але ніби фальш якась є в ньому. Та з Вронським сімейне життя таке зрозуміле, ясне, яскраве.
Левін. Я не можу уявити собі кохання до жінки без шлюбу. Точніше, я спочатку
бачу мою сім’ю, а потім уже ту жінку, яка дасть мені сім’ю. Шлюб, сім’я, це головна справа мого життя від якого залежить щастя. У мене навіть немає ніяких планів і цілей для майбутнього, але я впевнений, що все буде прекрасно.
Кіті. Я знаю, що в Костянтина є справа в селі, яке він любить. Мені не зрозуміло,
в чому вона полягає, але вона важлива для нього і мені цього достатньо. Значить, наша домівка буде в селі… Нічого іншого я не бажаю, і навіть не думаю, я буду жити там, де важливо і потрібно моєму чоловікові.
Експерт 1. Кохання було щасливим відкриттям для Кіті. Вона була готова до
того, щоб стати дружиною, господинею в будинку, годувати і виховувати дітей, вона це відчувала всією своєю натурою.
Експерт 2. Тепер ми побачили, що життєві пошуки Анни закінчилися
катастрофою, Доллі змирилася з життям і вибачила Стіву, а Левін через сумніви і відчай прокладає свій шлях до добра і правди, сімейного щастя.
Психолог. В суспільстві, де втрачені моральні критерії добра, справедливості,
щирого кохання, де відсутнє взаєморозуміння між людьми, не може бути щасливого сімейного життя. Це, безперечно, веде до самознищення.
Вчитель. Нажаль, у наш час є дуже багато жінок з долею Анни Кареніної. І треба
сказати, що завжди людська душа буде прагнути до щастя, а основне, до взаємної любові, та дуже рідко вона буде знаходити. І ми можем твердо сказати, що Анна Кареніна є героєм нашого часу, вона є поштовхом до боротьби за свою любов, своє щастя. Сьогодні ми запросили до нас у літературний салон кілька сімей наших учнів. Отже, ми хочемо, щоб ці родини поділились своїм сімейним щастям і дали зрозуміти нам, що необхідно, щоб подружнє життя вдалося.
(Виступи членів сімей).
Вчитель. Щаслива сім’я потребує важкої постійної роботи душі. Щаслива сім’я це та, в якій є не тільки взаємна любов, а й повага, взаєморозуміння, спільність поглядів на сім’ю, спільна відповідальність за справи сім’ї, розуміння своїх дітей, їх потреб і інтересів, вміння прощати і визнавати свою провину.
(Виходять учні, які зачитують мудрі вислови, що стосуються сімейного життя).
- Вікова різниця в шлюбі повинна бути мудрою.
- «Кохання – це праця і витримка, а інколи – ціла наука» (Ф.Достоєвський)
- «Якщо є турбота про життя і щастя іншого – такі стосунки завжди будуть прекрасними» (О.де Бальзак)
- Мудра жінка будує свій дім, безумна руйнує своїми руками. Саломон.
- Взаємне кохання скріплюється дітьми. Менандр, драматург
- Шлюбна невірність – гріх, який взиває до помсти з неба.
(Звучить романс з кінофільму «Ескадрон гусар летучих» «Не пробуджай…»)
Експерт 1. І так, кожна сім’я – це великий складний світ, в якому свої традиції,
відношення і звичаї, навіть свої погляди на виховання дітей.
Експерт 2. Кажуть, що діти – ехо своїх батьків. Та, щоб це ехо звучало з
відгомоном найкращого, необхідно, щоб в сімейному колі закріплювалися звичаї, порядки, правила життя, переступити, які не можна не із остраху перед покаранням, а із поваги до сім’ї та її традицій.
Вчитель. Під кінець хочу прочитати слова народної артистки Ольги Волкової:
«Ми перестали радіти, але саме страшне – перестали дивуватися. Дивуватися всьому: народженню дитини, сходу сонця, приходу весни. Не груби літній людині, нагодуй його чим-небудь смачненьким, навіть якщо у нього немає зубів: перед смертю скажи останнє лагідне слово. Віддай свій час і приділи увагу дитині. Пожалій жінку. А жінка нехай має терпіння, якщо чоловік гідний цього. Повернись до своїх друзів. Повернись до традицій домашніх посиденьок, походів один до одного в гості, спільних свят. Точка відліку в процесі вашого відродження – це дім, сім’я. В це я вірю».
(Виходить жінка. Під звуки музики (Н.Май «Свеча») звучить вірш. Гасне світло. Горять запалені свічки)
Жінка. Бажаю вам бути людиною,
Отою одною – єдиною,
Отою безмежно рідною,
Навіки комусь потрібною
Бажаю вам бути богинею,
Отою – одною єдиною,
Отою ні з ким не зрівняною,
Бажаю вам бути коханою.
Список використаних джерел
- Артемов У.М. Свобода у педагогіці Л.М.Толстого. //Соціал.- гуманіст. знання. – 2001.-№ 3-З.133-142
- Бурсов Б.І. Лев Толстой і російський роман. – М.-Л.; Вид-во АН. СРСР, 1963. – 1523.
- Мистецтво аналізу художнього твору. (посібник для вчителів) Т.Г.Браже М., «Просвещение», 1971
- Педагогічний сайт txt-Блокнот http://pedsovet.su/index/0-39?searctrid
- Сабуров А.А. «Війна і мир» Л.Толстого. Проблематика і поетика. Вид. МДУ. 1959 рік
- Толстой Л.М. Повне зібрання творів. Вид. центр «Терра», 1992 І.18,19,20 «Анна Кареніна»: роман.
| 
