Завантажити у форматі doc

Я веселий, добрий сміх, мене вистачить на всіх

(відкрита година спілкування)

Мета: Познайомити учнів із письменниками-сатириками, поглибити і розширити

знання про творчість Г.Бойка, О.Климіша, П.Глазового, С.Олійника, розвивати інтерес до творчості гумористів;  виховувати самокритичність, зневагу до  недбалості, байдужості, виховувати почуття гумору; показати як у різних творах мистецтва є елементи гумору.

Оформлення залу: 1. Плакати: „День без сміху – втрачений день”, „1 квітня - Все-

                                       світній день сміху”, „Хвилина є, віддай її веселощам”,

                                       „Правдиво кажуть, що біда

                                         Серця веселі покида”,

                                       „Зі сміхом легше в світі жити”.

                                   2. Різнокольорові кульки, стіни  прикрашені посміхне ними

                                      обличчями, дружніми шаржами.

Вчитель: Добрий день дорогі друзі! Ми дуже раді, що ви прийшли до нас на свято!

І якщо ми зможемо сьогодні розвеселити вас і зробити вам приємне, значить наша праця не буде марною. Отже, наша година спілкування проходить напередодні свята гумору – 1 квітня. Нашою метою є – посміятися і повеселитися, людині яка прийшла до нас в поганому настрої – підняти настрій, а хто прийшов у гуморі – його не зіпсувати та пригадати про майстрів гумору.

     Сміх – це ліки від усіх недуг. Він додає людям настрою, допомагає в житті побачити більше світлого, радісного, стати добрішими. Придивіться до людей, які вас оточують і ви побачите, скільки навколо смішного!

     Пам’ятайте, втрачений день, коли ви жодного разу не посміхнулися.

     Сміх нас супроводжує з раннього дитинства до глибокої старості.

(Виходить 3 учнів)

1. За смішинкою смішинку

Клав я в писану торбинку,

Вішав торбу на горіх:

Сміх – здоров’я,

Сміх – для всіх.

2. На шкапині злодій їхав,

Викрав сміх із торби сміху

І сміявся сам – один

Беззупину сто годин.

3. Та чи довго статись лиху

Від украденого сміху! –

Крадієві – жаднюку

Закололо у боку.

1. За смішинкою смішинку

Знов складаю я в торбинку

До торбинки поспішіть –

Хай торбинка посмішить!

2. Сміх – здоров’я

Сміх – для всіх

Посміятися не гріх

Регочіть собі, нівроку

Тільки цур –

Не в час уроку.

Вчитель: Смішне можна побачити в танці, почути в пісні, зрозуміти, послухавши

гуморески, смішинки, а також у художніх творах мистецтва: дружніх шаржах, картинах,  коміксах, які сьогодні представлені у нашому музею сміху.

     На наше свято завітало багато гостей: вчителі шкіл району, учні та вчителі нашої гімназії, а також багато артистів, які доведуть що без гумору жити неможливо.

     А ще ми сьогодні проведемо конкурс на кращого гумориста. Для цього оберемо склад журі з наших гостей. Вони, протягом свята будуть оцінювати наших читачів, а в кінці оголосять найкращих, які й будуть нагороджені призами. Тож старайтеся завоювати серця слухачів.

(Художній номер Чарлі Чаплін.)

(Виходять 2 ведучих.)

1. Геній сміху Чарлі Чаплін  сказав: „День без сміху – втрачений день”.
2. Друзі, смійтеся кожного дня. Сміх – це найкраща гімнастика!

1. Сміх ефективніше грипу.
2. Сміх додає сили.

1. Сміх продовжує життя.
2. Коли людина сміється, в дії вступають 80 м’язів між головою і животом.

1. Але не зловживайте: від реготу може заболіти шлунок.
2. Ну що ти лякаєш людей? Сміх знижує кров’яний тиск.

1. Сміх звільняє від стресу.
2. Сміх добре діє навіть під час грипування.

1. Смійтесь частіше, і ви позбудетесь багатьох хвороб.

2. І так, я думаю, ми вас переконали, що сміх корисний всім: і дітям, і дорослим. За статистикою діти сміються до 400 разів на день, а дорослі до 15. Дорогі дорослі, смійтеся частіше і у вас буде менше проблем, а значить і у нас – ваших дітей.

1. Починаємо сміятися. В школі задали твір на тему: „Мої батьки”. Один учень написав: „Батьки нам дістаються в такому віці, що від багатьох звичок нам їх вже не відучити”.

2. А я знаю таку смішну історію:

    - Мамо! У відро з молоком упала миша!

    - І що ти зробив?

    - Я вкинув туди кота, щоб він її спіймав!

Вчитель: А   ви   вірите,   що   звірі,   тварини  вміють  розмовляти,  виконувати різну

                  роботу? Тож переконайтеся, що й поросята вміють будувати будинок.

(Художній номер „Танець поросят”.)

1. „Перед сміхом ніщо не встоїть, – писав великий американський гуморист Марк Твен. -  Чому ж не взятись вам до цієї зброї? Навіщо ви даєте їй іржавіти?”

2. Смійтеся – радить один норвезький лікар, - бо три хвилини сміху замінять       15 хв. ранкової гімнастики”. Ми сміємося, коли нам просто весело, або ж коли маємо в серці велику радість, чи як збираються до гурту друзі.

3. Недарма в Польщі запроваджено орден усмішки, що ним нагороджують людей, які дарують дітям радість.

4. Сміх людський – чудесна штука

Він – мистецтво і наука

Він – в житті і для життя.

Із потворного й дурного

Посміятися на гріх.

Добрий сміх не б’є, не мучить,

Він на світі жити учить.

(Віночок веселих смішинок.)

Погодився

• Сьогодні надворі дуже холодно, хуртовина, - каже мати, - так що до школи, синку, мабуть, не підеш.
• Добре, - одразу погодився той. – Тоді можна я піду погуляю.

Непарні черевики

• Чому це ти, Сидоренко, взув непарні черевики – один чорний, а другий коричневий? Гайда хутенько додому й перевзуйся, щоб обидва були однакові!
• Та я вже, Ганно Іванівно, бігав перевзуватися на попередньому уроці, але вдома також виявилися непарні черевики: один чорний, а другий – коричневий.

Проста арифметика

• Сидоренко, скільки всього учнів у вашому класі?
• З Ганною Іванівною двадцять вісім.
• А без Ганни Іванівни?
• Без Ганни Іванівни в класі не залишиться жодного учня!

1. Перукар Панаса

Підстригає й бриє

     2.   – Ну і шия – каже, -

Усім шиям шия...

     3. А Панас радіє!

- Добру шию маю,

Бо щодня тренуюсь,

Гирі підіймаю.

    1. Перукар скривився:

Краще вже мовчи ти.

Піднімай хоч трактор,

Треба шию мити.

(Художній номер „Пісня про короля”.)

(З’являється король сміху зі своїми підданими.)

Король: Я сміху король,

                І сміх – мій пароль.

                Я кожного дня поруч з вами всіма,

                Тож смійтесь, радійте, не сумуйте дарма

Я прийшов до вас не один, а зі своїми помічниками, які допоможуть нам побувати у країні гумору, сміху, сатири та пригадати всіх, хто допомагає нам бути веселими і радісними, забувати про сум і невдачі. Отже, сьогодні ми познайомимось з письменниками-сатириками, такими як: Павло Глазовий, Степан Олійник, Грицько Бойко та Олександр Климіш. Хто ж вони? Що писали?

Вчитель: Давайте уважно послухаємо зробимо для себе висновки, поміркуємо добро-

душно посміємося й покепкуємо!

(Демонструється портрет Павла Глазового).

1-й ведучий: Народився 30 серпня 1922 року у с.Новоскелюватка, Казанківського

району Миколаївської обл. в сім’ї хлібороба. Учасник Великої Вітчизняної війни. Закінчив Київський педінститут (1950 р.). Працював заступником головного редактора журналу „Перець”, а згодом журналу „Мистецтво”.

     Автор ряду книжок сатири та гумору. Лауреат премії ім.О.Вишні. Його гуморески допомагають боротися з вадами нашого суспільства, за допомогою сміху вчать жити й боротись з перевертнями, покручами, що зневажають мову, народну культуру. У нього на все „сміхологія” своя. Ось деякі гуморески із збірки „Сміхологія”.

(Виконання віршів учнями).

Пряник

У вас зуби є, дідусю? –

Онучок питає.

Дід журливо посміхнувся:

- Вже давно немає.

Це почувши, хлопченятко

Зраділо без краю.

- Тоді пряник потримайте,

А я пострибаю.

Буйні предки

Вдарив батько спересердя

Хлопчика малого.

Той поплакав, переплакав

Та й питає в нього:

- Тебе, татку, бив твій татко?

- Бив та ще й немало.

- Ну, а татка твого били?

- Теж перепадало.

І сказало хлопченятко,

Заломивши ручки:

- Тепер ясно, звідки в тебе

Хуліганські штучки.

Допитливий син

Чуєш, тату, - син питає, -

Що таке хамелеон?

- Знав колись, тепер не знаю, -

Каже Филимон.

- Чуєш, тату, ще спитаю,

Що таке аукціон?

- Та забув уже, не знаю, -

Каже Филимон.

Мати сердиться на хлопця:

- Все питання задаєш.

Батьку навіть у неділю

Відпочити не даєш.

Филимон сердито блимнув:

- Я люблю балакать з ним.

Хай пита, чого не знає,

А то виросте дурним.

Кухлик

Дід приїхав із села,

Ходить по столиці.

Має гроші – не мина

Жодної крамниці.

Попросив він: - Покажіть

Кухлик той, що з краю.

Продавщиця: - Што? Чево?

Я не понімаю.

- Кухлик, люба, покажіть,

Той, що збоку смужка.

- Да какой же кухлик здесь,

Єслі ето кружка!

Дід у руки кухлик взяв

І насупив брови.

- На Вкраїні живете

Й не знаєте мови...

Продавщиця теж була

Гостра та бідова,

- У меня єсть свой язик.

Ні к чему мнє мова.

І сказав їй мудрий дід:

- Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда в моєї корови:

Має, бідна, язика і не знає мови.

Найважча роль

Вихваля свого синочка

Мати на всі боки:

- У студії при театрі

Вчиться вже два роки.

Дуже довго муштрували

Хлопця режисери,

Аж оце він дочекався

Першої прем’єри.

Роль найважчу доручили

Любому синочку:

Він на сцену в третій дії

Викочує бочку.

Вчитель: Ми дуже любимо посміятися з героїв різних творів. А як цікаво послухати

                  Бабу Параску і Бабу Палашку з „Кайдашевої сім’ї” Н.-Левицького.

(Виступ баби Палажки і баби Параски.)

Вчитель: Перегорнемо наступну сторінку гумору.

(Демонструється портрет Степана Олійника).

1-й ведучий:  Знайшов своє покликання в гуморі. Він глузував з „Ледаря-брехунця”,

з неграмотного Панаса, з придуманої Вовою хвороби. Юні слухачі знали, що поет по-дружньому хотів допомогти їхнім ровесникам позбутися поганих звичок. Тому-то й полюбилися його вірші і малим, і їхнім батькам.

     Народився Степан Іванович Олійник 3 квітня 1908 року в селі Паси селах Балтського району на Одещині в бідній селянській сім’ї. Вчився в Одеській труд-школі, потім в Одеському кооперативному технікумі, а згодом – на літературному факультеті Одеського педагогічного інституту. Вчителював, працював журналістом у пресі.

     У роки війни молодий літератор – у лавах героїчних захисників Сталінграда. На сторінках „Сталінградської правди” друкує свої статті, нариси, поезії про мужність оборонців уславленого міста. Нагороджений орденами і медалями.

     Вийшли в світ його гумористичні збірки „Мої земляки”, „Наші знайомі”, для юних читачів видав у 1955 р., збірку „Весела книжка”.

     Помер С.Олійник 1982 р. в місті Києві.

     Послухайте його гуморески.

(Учні виконують вірші).

В Одесі на Привозі

(з народних жартів)

Ринок одеський. Возів цілий ряд

Батько й синок продають виноград.

Батько – то грона, то гирі кладе,

Син, помічник його, - касу веде:

Гроші приймає, щоб їх берегти,

Здачу дає – із п’яти, з десяти...

Батько торгує завзято, аж змок.

Чує – гука йому з воза синок:

                                               -  Годі вам, тату, уже торгувать!

                                              Годі, бо здачу вже нічим давать!

- Як же це так! – тата кинуло в гнів -

Ти ж в кожнім класі два роки сидів!

      Йшов автобус на Полтаву

По білету і по праву

Кожен зручно в крісло сів.

Проти ночі на Полтаву

Курс узяв автобус „Львів”.

І висловлює бабуся

Водію тривогу-страх:

- Я Лубни проспать боюся,

Розбуди мене в Лубнах!

Не забудь лише, синочку!

- Добре, добре! – той прорік.

Сіла бабка у куточку

І схилилася набік.

Та водій аж за Лубнами

Спохвативсь, що винуват.

Розвернув машину з нами

І везе стару назад!

Чортихається, не в дусі,

(Хоч із власної вини!)

Врешті став і до бабусі:

- Вигружайтеся! Лубни!

А бабуся із куточка:

- Їдь, синок! – рукою мах. –

То казала мені дочка:

„З’їж таблетку – у Лубнах!”

Пояснив

Діда, сторожа нічного,

Внук малий пита:

- А не страшно вам нічого?

Ніч же! Темнота!

І почув на ці турботи

Відповідь ясну:

- Сильно страшно, - каже, - доти,

Поки не засну!

Вчитель: В своєму житті, ми не можемо обійтися без бібліотеки, адже там стільки

книг, яких не має у нас вдома, адже саме там ми можемо знайти безліч книг тих гумористів, про яких нам мало відомо. Тож у нашому музеї відкрито виставку книг, а на свято завітала й сама бібліотекар Люба Володимирівна, яка, доречі, любить гуморески й дуже гарно читає їх. Не одноразово брала участь у конкурсах, займала призові місця, тож надаємо її слово.

(Демонструється портрет Григорія Бойка)

1-й ведучий: Народився Григорій Пилипович Бойко 5 вересня 1923 р. в с.Оленівка на

Донеччині, в сім’ї службовця.

     Закінчивши сільську семирічку, Г.Бойко продовжує навчання в Оленівській рудниковій школі. Для цього хлопцеві доводилось щоденно вставати о 4 годині ранку, йти пішки кілька кілометрів до станції, а вже звідти їхати робочим поїздом до школи.

     Він належить до того покоління юнаків, які одразу після святкових, сповнених радості й щастя випускних вечорів узяли гвинтівку в руки і стали на захист рідної Вітчизни від навали фашистських військ.

     Після війни – студент українського відділу літературного факультету Донецького педагогічного інституту. 1949 року закінчує інститут з відзнакою. Кілька років працює в обласній газеті „Радянська Донеччина” та літературним консультантом Донецької Філії Спілки письменників України.

     Початком своєї літературної діяльності Г.Бойко вважав 1950 рік, коли в Донецькому обласному видавництві вийшла його перша збірка віршів „Моя Донеччина”. А потім з’явилося понад 100 книжок для дітей: „Вереда”, „Хлопчик Ох”, „Смішинки”, „Билиці дядя Гриця”, „Веселенки”, „Шпаргалка-виручалка”, „Два хлопчики Сміти” та ін.

     Там, де з’являвся дядько Гриць, дзвеніло й реготало, аж сміх той розбризкувався навкруги золотим зерням.

     Помер 1978 р. в м.Києві. Але він завжди з нами, молодий, усміхнений, з буйною чуприною над високим лобом, з добрими й допитливими очима, приємною посмішкою, бо завжди з нами його прекрасні твори, які нам подарував ще за життя.

     Пропонуємо вашій увазі деякі з них. Нехай вони знайдуть відгук у ваших серцях, спонукають до роздумів: яким бути, як слід ставитися до вивчення рідної мови.

Граматика

На братика Кіндратика

Розгнівалась граматика.

Погані в нього справи –

Не зна Кіндратик правил.

Та ще й сказав усім

Товаришам своїм:

- Люблю я математику

І не люблю граматику!

І ось Кіндрат ледачий

Рішати став задачу.

Він розв’язати вміє

І першу, й другу дію.

То як же, інтересно,

Це написать словесно?...

Не вміє він писати,

Ні рішень будувати,

І зовсім невідомо,

Куди поставить коми?...

Не знаючи граматики,

Не втнеш і математики!

Як Василько „відпочився”

Писав із табору Василько:

„Нових у мене друзів стільки!

Я, мамо, добре відпочився!

І опилсинів тут наївся!

І накупався, як ніколи!...

Пеши...

Вітаєм.

Я й Микола”.

А мама так йому писала:

„Без тебе дома скучно стало...

Але боті на користь море,

і ми зустрінемося скоро...

Ти молодець, що „відпочився”, -

коли б ще й грамоти навчився!”.

     Г.Бойко пройшов нелегкий шлях духовного зростання й гарту. Він пише свої вірші з добротою і любов’ю дитини. Подивимося невеличку сценку, що викличе у нас усмішку і буде для всіх веселим повчанням.

Телефонні розмови

Читець.

Щоденно після школи

У Петрика і Вови

Усе по телефону

Йдуть „ділові розмови”.

Петрик. Алло! Здоров!

Вова: Здоров!

Петрик. Як справи?

                Що робиш? – я питаю.

Вова. Та ось по телефону

           З тобою розмовляю...

           А як у тебе справи?

Петрик. Та справи – те, що треба!

Вова. А що ти зараз робиш?

Петрик. Та от дзвоню до тебе...

Вова. Ну що ж, бувай здоровий,

           Бо вже пора кінчати:

           Ще ж треба подзвонити

           До Роми і до брата.

     Творчість Г.Бойка відзначається жанровою різноманітністю: врші, казки, поеми, п’єси, билиці, смішинки, скоромовки-спотиканки, загадки – улюблені жанри поета.

     Дотепно змальовує життя дітей-школярів Г.Бойко. Є в нього і багато веселинок про культуру поведінки.

Чистописання

- Чого в чорнилі руки, Таню?

- Це у нас було чистописання.

- А на щоках чому чорнило?

- Бо я руками щоки мила...

Те ж саме

- Ну, хіба таке годиться?

В тебе знову одиниця!

- А мене сьогодні, мамо,

Запитали знов те ж саме.

Де Іванко

- Де Іванко? - запитав

Наш учитель Тому.

- Та він ногу поламав

І побіг додому!

Сашко

Сашко в трамваї повному, -

Розсівся він „як слід”...

А біля нього згорблений

Стоїть старенький дід.

Хтось до Сашка звертається:

- Чи вас у школі вчать.

Як місце дати старшому.

Як старших поважать?

- Та вчать, - Сашко відказує, -

Але оце якраз

Розпочались канікули –

Ніхто не учить нас!...

Некультурні хазяї

Із гостини по сніжку

Хлопчики вертались,

А товариш запитав:

- Як вам гостювалось?

- Та нічого, все як слід...

Тільки бачиш, друже,

В тому домі хазяї

Некультурні дуже.

Некультурні хазяї,

Просто нехороші, -

У прихожій не зняли

З нас вони калоші!

Навіть з наших кожушин

Снігу не струсили...

То ми так, як увійшли,

І до столу сіли.

(Художній номер. Танець.)

(Демонструється портрет Олександра Климіши).

2-й ведучий. Народився Олександр Денисович Климіша 4 грудня 1926 року в селі

Орлівці Куликівського району на Чернігівщині. З шкільних років виявляв талант до віршування, був переможцем районних і обласних поетичних конкурсів, за що одержував винагороди. Але не судилося юнакові продовжити шкільну науку у вузі. 17-річним його покликала Батьківщина на свій захист -  на Далекий Схід, де він на сопках Маньчжурії брав участь у боях з японськими імперіалістами. Климіша Олександр Денисович з 1954 р. працював редактором Малодівицької райони, закінчив Київську вищу партійну школу -  відділення журналістики. 12 років очолював Ічнянську районну газету „Трудова слава”. У 1962 році нагороджений медаллю „За трудову відзнаку”. В 1973 р. Олександр Денисович був призначений редактором „Правди Прилуччини”. Невдовзі газета під його керівництвом стала переможцем в обласному конкурсі-змаганні, і їй було вручено Почесний диплом. Статті. Фейлетони, репортажі, зарисовки, гуморески О.Д.Климіші впродовж 50 років друкувалися в районних, обласних, а також республіканських газетах і журналах. Три книги його гумору і сатири із чхваленням були прочитані як нашими земляками, так і на Чернігівщині. Нещодавно Олександра Денисовича прийнято до Національної спілки письменників України.

     7 березня 2001 року на 75-році життя зупинилося серце, знесилене в боротьбі з тяжкою хворобою.

     Місто, літератори гумористичного жанру втратили талановиту, обдаровану особистість. Але з нами назавжди зостануться його твори. Адже недарма писав поет:

І коли людські обличчя бачу

Веселі, всміхнені, без хмар,

Щоб знав ти, дорогий читачу,

То мій найкращий гонорар.

(Учні читають вірші).

Знайшов причину

У класі двоє: вчитель сивий

І непосида, Круть Павло.

- Ти знов урока, бач, не вивчив?

- Та книжки, - мнеться, - не було.

- А де ж підручник твій подівся?

Хоч це, може, держиш в голові?

- Привіз на зиму сіна батько

І привалив його в хліві.

Ну, що ти вдієш? В педагога

Іржею точить серце злість.

- І все ж, коли ти вивчиш вправу?

- Коли корова сіно з’їсть.

Ще й співає

Глянув батько: виріс син.

Як тополя в полі.

Він же й раз не поцікавивсь,

Як той вчиться в школі.

„Може, - каже, - я даремно

Оце гроші трачу!”

І до сина: „Дай щоденник,

Що там є побачу”.

Розгортає: „Ой, лишенько!”

В нім, як печериці,

Аж коріння вже пустили

Двійки й одиниці.

Лиш по співах одинока,

Навіть дещо в’яла

Сиротинкою в куточку

П’ятірка стояла.

Спокій батьківський прорвало,

Люті меж немає.

„Та тут, - каже, - вмерти мало,

А він ще й співає!..

Вчитель: Діти, ви уважно слухали гуморески, скажіть будь-ласка

1. Що ж автори висміюють у них, або над чим ми сміємось (над життям дітей-школярів, над культурою поведінки, як ми знаємо нашу мову, чи вміємо спілкуватись з людьми та ін.)
2. Пригадайте, про яких письменників-сатириків ми сьогодні говорили.
3. Ви дивитесь телевізор, слухаєте радіо, вмієте працювати з комп’ютером. Скажіть будь-ласка, а кого з гумористів сучасників ви знаєте, хто дуже гарно виконує різні пародії та вміє розповідати гуморески.
4. Діти, а ви любите дивитися кінокомедії? Тож пригадаємо відомий комедійний фільм „Джентльмени удачі”, послухавши мелодію із цього фільму.

Вже час підвести підсумки конкурсу. Наші члени журі дуже добре працювали і зараз оголосять підсумок конкурсу. Надаємо слово журі.

(Після оголошення підсумків, входять ведучі.)

ЩО ЦЕ ЗА НАУКА

1. Зерна радості ми сієм,

В праці, в творчості лелієм

Все земного щастя цвіт.

Сміх шануєм, розумієм

І сміятися умієм

На увесь широкий світ.

2. Правду кажуть: той сміється,

Кому весело живеться,

А де лихо та біда,

Гасне сміх і пропада.

3. Про веселе та комічне

Написали гори книг,

Але висновок практично

Виплива такий із них:

4. Світ веселого й смішного –

Незмірима глибина.

Сил не вистачить ні в кого,

Щоб у ній дістати дна.

5. Коли вперше посміхнеться

Рідній матері дитя, -

Як по-вченому це зветься?

Звідкіля той сміх береться,

Від якого почуття?

6. Сміх людський – чудесна штука.

Він – мистецтво і наука.

Він – в житті і для життя.

7. Від малого й до старого –

Всі ми любим щирий сміх.

Із потворного й дурного

Посміятися не гріх.

8. Добрий сміх не б’є, не мучить,

Він на світі жити учить,

Чим і бажаний для всіх

Шанувальників своїх.

Вчитель: Світ сміху – це особливий світ. Ми сміємося, щоб жити, щоб таврувати й

викривати зло, неподобства. У народі з цього приводу кажуть: „Зі сміху люди бувають!”. Сьогодні наша усмішка – це усмішка сили, здоров’я, утвердження правди, моралі.

     У болгарському місті Га брово на всесвітньо відомому Будинку сатири і гумору викарбовано девіз: „Світ уцілів, бо сміявся”. Так, безперечно, його роль дуже важлива, і ви самі в цьому переконалися.

(Звучить пісня на мотив „Вместе весело шагать” у виконанні всіх учнів.)

Вместе весело шутить в разговорах,

В дружных спорах, в дружных спорах,

И конечно хохотать лучше хором,

Лучше хором, лучше хором.

Раз словечко, два словечко,

Будет песенка.

Раз смешинка, два смешинка,

Будет весело.

Раз сострил ты, пошутил ты,

Улыбаются.

Анекдот всем рассказал ты,

Очень нравится!

Ла, ла, ла, …